A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Неполоковецька громада
Чернівецька область, Чернівецький район

Історія краю

Історія селища Неполоківці

     Мальовниче буковинське село Неполоківці, одне із тисячі таких же затишних, зелених куточків нашого краю, але для нас, його мешканців, наймиліше та найрідніше місце на Землі. На території, де зливаються в одне  русло, дві карпатські річки Прут та Черемош, на лівому березі річки Прут в його долині розташоване наше селище міського типу Неполоківці.

Селище Неполокiвцi — центр селищної ради Кiцманського району, розташоване на пiвдень вiд міста Кiцмань на відстані 11 км i на захiд вiд обласного центру міста Чернiвцi на відстані 25 км. Через селище проходить залiзнична та шосейна дороги, що з’єднують обласний центр з Iвано – Франкiвськом, Львовом та iншими мiстами. До складу Неполоковецької селищної ради входять селище Неполоківці, село П’ядиківці та територія залізничної станції Неполоківці.

Неполоківці – один iз найдавнiших населених пунктiв на Кiцманщинi. Вперше згадується у писемних джерелах 12 травня 1425 року.

Iснують двi версiї походження назви селища.

  1. Назва походить вiд слова “полокати”, обливати. Стара частина села була розташована на пiдвищеннi, яке не заливали води Прута пiд час повенi. Цю частину села вода не омивала, не полокала.
  2. Назва походить вiд слiв “полокати”, “обливати”, “мити”, “неполокане” село. Як говорить легенда, мешканцi села йшли “полокати” (прати) бiлизну на р. Прут, а жителi сусiднього села Завалля кричали i прозивалися їм “неполокані – неполоканi”. Вiд цього i пiшла назва Неполокiвцi.

Неполокiвцi в ХVII столітті були у володiннi пана Дричана (Тестула), вiд нього половина села переходить до Строєску, а вiд нього знову до Санду Тестула. Другу частину села отримують пiд час весiлля в 1650 роцi Мiгай Цопа. В 1782 роцi ця половина села була роздiлена на двi частини: половина — Йордакi Гiцеску, а iнша — Санду Цопi. Частина, яка належала Цопi стала називатись Цопень. Пiзнiше Цопень ввiйшла до території села П’ядикiвцi.

Село П’ядикiвцi згадується в письмових джерелах в ХVII столітті. Полководець Штефан Голубовський за заслуги перед польським королем Йоганом III 20 грудня 1691 р. отримав в подарунок село П’ядикiвцi, яке входить до складу Неполоковецької селищної ради.

Протягом ХVII столiття росiйськi вiйська у вiйнi з Туреччиною не раз звiльняли всю Буковину вiд турецьких загарбникiв. Вiйна тривала з 1768 по 1774 рр. i закiнчилася пiдписанням мирного договору. Австрiя виступила посередником мiж воюючими сторонами. В результатi довгих переговорiв Туреччина погодилась передати Австрiї частину пiвнiчної Молдовiї, до складу якої входила i Буковина. Так наш край опинився у складi Австрiйської iмперiї.


Село у роки австрiйського панування  (1774—1918 рр).

На початок австрiйського панування наш край був у занедбаному станi. Землеробство i скотарство перебували на низькому рiвнi. Ремiсництво i торгiвля, якi знаходились у руках вiрмента євреїв, були слабо розвиненi. Будинки були збудовані, як правило, iз глини i соломи. Українцiстановили 2/3 населення краю. В цей перiод на Буковинi дiяло 26 чоловiчих i 3 жiночих монастирi. Були i церковнi школи. Документи Чернiвецького облдержархiву свiдчать, що в 1774 роцi в Неполокiвцях проживало 56 сiмей, а в П’ядикiвцях — 12 сiмей. В 1776 роцi село П’ядикiвцi було у володiянi боярина Iллi Стрижка, а в 1782 році володарями села були Іонiца Стрижко, Василь Влад, Думiтраш Теотул.

В 1880 році в селі Неполокiвцi проживало 1210 жителів. 28 сiчня 1884 року в Неполокiвцях побудована трьохрічна школа в якій навчалося 70 дітей.  Дозвiл на  відкриття школи дав сам цiсар Австро-Угорської iмперiї Франц-Йосиф  II.

В 1900 році в Неполокiвцях було 245 будинків i проживало 1294 жителів.

На захист прав українського народу, національної культури виступали провiднi громадські дiячi Буковини, які були об’єднані в товариства. В 1911 році в Неполокiвцях було створене товариство “Руська Бесiда”. В цьому ж році в П’ядикiвцях було створене товариство “Читальня Руської Бесiди”.

В 1908 роцi в Неполокiвцях був заснований спиртзавод. Господарями цъого заводу були брати Адольф i Ром, а пiзнiше пан Сухестав. Важкою була праця неполоковецьких трударiв на панськiй гуральнi. Безробіття, голод, безправ’я, нацiональний i колонiальний гнiт. Щоб придбати клаптик землі, селянам приходилося заходити у великi борги, тому бiльша частина селян вiд зорi до зорi працювати на панських землях за шматок хлiба. Написанi власноручно документи говорять:

«Я, Василь  Шевчук  Ілашів, господар  Неплоківців, сину Костевi  записую 12  пражин левади, на яких лежить приватний борг, який визичено у пана Термана 200 крон , а 280 крон в позичковій касі села Неполоківці».

За переписом 1910 року населения в Неполокiвцях становило 1479 чоловiк, з них: 1047 – українці; 34 – поляки; 18 – нiмцi; 349 – євреї; 11 – румуни. Як видно з наведеного перепису найбільше серед національних меншин було євреїв.  Серед єврейських родин  – Янчул , Плуцар, Мендель, Гріних та багато інших. Всі члени громади співіснували мирно і нічиї права не ущемлялися. Будинки євреїв були розкидані по всьому селі. Майже на кожній із вулиць було розміщено по кілька єврейських будинків. Деякі із них збереглися до сьогодні, наприклад по Головній вулиці, хоча  і трохи змінені новими господарями.

На станції, яка раніше називалася «Орошани», а тепер «Неполоківці» і відноситься до Наполоковецької сільської ради, була ціла вулиця заселена євреями. Ніхто не ділив людей по національній належності. Діти, виходячи на вулицю, гралися всі разом, разом ходили до однієї школи. Але діти євреїв крім світської школи повинні були відвідувати школу-синагогу. Така школа знаходилася по теперішній Головній вулиці. На тому місці тепер живе сім’я Чобанів.

Із розповідей старожилів з нашого села євреї жили заможніше ніж наші односельчани. Вони мали своє господарство, деякі тримали крамниці або торгували дома. Шнеєр, наприклад, продавав м’ясо і робив ковбаси, Мендель тримав цапів, Дубцьо різав кури євреям, Горяки скуповували зерно і продавали. Селяни жили з своєї землі, але грошей на необхідні товари не завжди вистачало. Зі слів Варзаря Іллі коли б ти не звертався, чи вдень чи вночі вони завжди давали до грошей. У борг давали сірники, нафту, мило – товари, які були необхідні у побуті. Хліб у той час коштував 5 леїв, якщо хліб залежувався то його ціна зменшувалася.  Зі слів Руснак Зінаїди найматися до єврея було краще, бо він платив за роботу більше. У заможного господаря селяни за свою роботу отримували, наприклад, глечик молока квасного і жменю муки, а у єврея можна було отримати ще  крупи. У Варзаря Іллі батько наймався до Горяка. Він мав дві пари коней – одними сам возив, а на інші наймав когось. За роботу платив грошима, або хлібом, пшеницею.

Пiд час Першої свiтової вiйни, що важким тягарем лягла на плечі селян, з сiл Неполокiвцi та П’ядикiвцi до Австро-Угорської армії було моблiзовано близько 100 чоловiк. Велика кiлькiсть населення була задiяна на примусових роботах, якi запроваджувались як австрiйською так росiйською царською владою. На територiї селища проходили i бойовi дії Першої свiтової. Про це свiдчать боєприпаси росiйського та австрiйського бойового спорядження, які іноді знаходять під час земляних робіт.

Мобiлiзованi в австрiйську армiю українськi селяни йшли неохоче захищати iнтереси Австро – Угорської iмперiї. Трагiчним було те, що їм приходилось воювати проти своїх братiв — українцiв з Надднiпрянської України, мобiлiзованих у росiйську армiю. Це була братовбивча вiйна.

Румунський перiод (1918-1940)

Закiнчилась перша свiтова вiйна i в 1918 роцi на заміну 144-рiчному пануванню     Австро-Угорщини на Буковинi пiсля короткотривалого періоду безвладдя, прийшли румунськi окупанти, якi протягом 22-х рокiв докладали всiх зусиль щоб знищити особливостi буковинського краю i перетворити його в румунську провiнцiю.

Пiсля захоплення Буковини румунська влада встановила тут жорсткий контроль i режим управлiння. Заборонялося проведения зборiв, обмежено пересування громадян, заборонено носiння зброї, запроваджено цензуру преси, трибунал.

При в’їздi в село Неполокiвцi був поставлений постерунок “Молдова”. Жандарми (шандарi) за порушення встановленого порядку iз жителями села жорстоко розправлялися. Серед покарань найбiльш поширеними були традицiйнi для Старого королiвства жорстокi тiлеснi покарання. З розповiдей односельчан: Нагнiйчука Григорiя, Лупула Василя, Тарновецького Михайла, тих, хто порушував встановлений порядок били буком — “25 румунських букiв”, якi дарувались за найменшу провину.

Із включенням Буковини до складу Румунії митниця в Новоселиці була ліквідована, а на новому кордоні  Румунського королівства з Польщею на залізничній станції Неполоківці була відкрита нова румунська митниця. Саме через станцію в Неполоківцях в 1919 р. в’їжджав до Румунії  відпущений поляками з полону колишній Волинський архієпископ  Євлогій (Георгієвський), який планував досі  дістатися в розташування білої армії адмірала Денікіна. Слід зауважити, що за даними прикордонної поліції протягом грудня 1921 р. до  Польщі через Неполоківці було репатрійовано  33 польських громадяни. У своїй діяльності митниця на станції Неполоківці, яку згодом перейменували на «Грігоре Гіка-Воде», як й інші митні установи Румунії керувалися спершу положеннями митного тарифу 1904 р., а з 1920 р. новим румунським митним тарифом та двохсторонніми торговими угодами з країнами сусідами. Станцiя Неполокiвцi стояла майже на кордонi мiж Румунiєю i Польщею. Кордон проходив по рiчцi Прут.

В Неполокiвцях була залiзнична митниця. Окремi жителi села займалися контрабандою. До Польщi (Завалля) через р.Прут провозили спирт (була своя гуральня), а звiдти привозили тютюн.

Із включенням Північної Буковини та Бесарабії до складу  СРСР влітку 1940 р. румунська митниця на станції Неполоківці (Грігоре Гіка-Воде) була ліквідована. Свою діяльність ця митна установа на станції Орошани відновила в липні 1941 р. і діяла до березня 1944 р., коли  край вдруге опинився в складі Румунії. Через цю митницю здійснювалось залізничне сполучення між Румунією і Генерал Губернаторством, до складу якого входила Галичина.

Перший радянський період  (1940-1941 роки)

      Після прилучення до УРСР Західної України знову постало питання про Бесарабію та Північну Буковину. Радянський уряд висунув ультиматум Румунії про включення цих земель до складу СРСР. 28 червня 1940 року Червона армія перейшла Дністер. У селі Оршівці відбулася зустріч воїнів Червоної армії, де були присутні і наші односельчани Варвара Вусик, Василь Цуркан, Емілія Петровська, Катерина Бойчук та інші.

Слідом за радянськими військами прийшли органи НКВС, які ув’язнювали двірників, вчителів, українських громадських діячів. По селах почали утворювати сільські ради. Головою сільської ради в Неполоківцях і П’ядиківцях був призначений Леон Гольденберг.

Велика Вітчизняна війна, яка розпочалася 22 червня 1941 року припинила радянізацію Буковини.

Перші дні війни неполоківчанам запам’ятались бомбардуваннями. Німецькі літаки намагалися зруйнувати  залізничний міст через річку Прут, але ці спроби були невдалими.

Другий румунський період (1941 – 1944 роки)

       Незабаром на Буковину знову прийшли румунські війська, які почали ліквідовувати українську владу і замінювати її румунською адміністрацією. Почався другий окупаційний період, який тривав до весни 1944 року.

У Неполоківцях 9 липня 1941 року був заарештований активний учасник визвольного руху голова сільради Леон Гольденберг, а з ним ще 34 чоловіки. Всі вони були розстріляні. На місці масового поховання розстріляних євреїв на кладовищі з ініціативи директора гравійно – піщаного кар’єру Фукса Леоніда Шаєвича встановлено пам’ятний знак.

Другий радянський період (1944-1991 роки)

     У березні –квітні 1944 року відразу після вигнання фашистів на території області почалася мобілізація чоловіків призовного віку 1894 – 1926 років народження до радянської армії – третя з початку війни. Були випадки, коли з однієї сім’ї йшли сини й батьки: Фівко Мафтей з синами Тодором та Василем.

Багато односельчан загинуло у Фастові під час нальоту німецької авіації, так і не потрапивши на фронт. Ті, що потрапили на фронт, брали участь у боях в Східній Прусії, Литві, Польщі,Угорщині, Чехії та Словаччині. Не дожили до перемоги 125 жителів Неполоківців.

Швидкими темпами почалося відродження промисловості на території нашого села. В 1944 році, в Неполоківцях, поблизу станції Орошани почав працювати  пункт «Заготзерно», який став  сучасним потужним підприємством Неполоковецьким комбінатом хлібопродуктів.

Неполоковецький комбінат хлібопродуктів організовує закупівлю зерна на договірній основі, надає послуги колективним, фермерським та іншим господарствам по зберіганні, сушінні, очищенні, переробці зерна.Основними видами продукції є борошно,  крупа манна, висівки для птиці і свиней.

У різні роки директорами «Заготзерна» і комбінату хлібопродуктів були: Боднар Артем Олексійович,  Клебан  Володимир Якович, Савчук Володимир Юрійович, Волошин Зіновій Петрович, Чопик Володимир Казимирович. Для робітників комбінату побудовано триповерхові та п’яти поверхові будинки в центрі селища Неполоківці.

Гравійно-піщаний кар’єр з’явився в Неполоківцях в кінці 40-их на початку 50-их років на базі  Неполоківського   родовища  піску  та гравію.

Перші  геолого-розвідувальні  роботи  на   родовищі проведені в 1945 році  геологорозвідувальною партією  з  південно-західного  відділення  Транспроекткар’єру. Розробка піщано-гравійних  відкладів  розпочалася з 1946 року.

На сьогодні підприємство складається з двох гірничо-збагачувальних цехів, автотранспортного цеху, цеху погрузки, ремонтних майстерень і електроцеху. В кар’єрі працює 155 робітників.

За час роботи кар’єру під керівництвом Фукса Леоніда Шаєвича поліпшилась якість продукції. Щебеню фракцій 5-10 10-20 присвоєно вищу категорію якості. Поставлено нове устаткування, здано в експлуатацію нову дробильну установку, побудовано технічний міст через річку Прут / відновлено після паводку 2008 року/..

Для працівників підприємства збудовано два двоповерхові будинки, допомога надавалась і надається у будівництві церков сусідніх сіл Клокічки, Чорториї, Пядиківці.

Над сторінкою проекту працювали:

Савка Л.Й., Фівко В.Т. — вчителі історії,
Мартинюк Олександр, ВасиликТетяна, Марусик Аліна  — члени краєзнавчого гуртка,учні 8 класу.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь